Було б шануватися,
З другими не знаться,
Жили б, жили б ми з тобою,
Як би серце із душою
А то тобі як новенький,
Зараз тобі і миленький
Мене зараз покидаєш,
Мене зовсім забуваєш
А божилася й клялася,
Що зовсім вже оддалася
Мені серцем і душею
І що будеш вік моєю!
Ти ніколи не кохала
Мене так, як ти казала,
Що ж робить, не маю долі,
Деревинка як у полі:
Вітер віє йому важко,
Сонце пече йому тяжко,
Холодку йому немає,
І ніхто не підпирає
Не росте воно високо,
Не росте воно широко
Всякий його, знай, чіпає,
Воно скоро погибає
Лихо мені да і тільки!
Проживаю вже піввіка,
Да не найду долі,
Живу в світі безталанний,
Гірш, чим у неволі
Добрі люди мене знають,
Бога почитаю,
За що цілий вік невірну,
За що я кохаю?
Тяжко серцю як здумаєш,
Як вона клялася,
Що і серцем і душою
Мені оддалася
Ой коли б да те венулось,
Що із воза впало,
Коли б теє вернулося,
Що серцю казало!
Вона мені невірная
Слізьми обливалася,
Тепер мене покинула,
Із другим спізналась
Може б, іще хоч під старість
Пожив хоч годину,
Коли б доля оглянулась,
Як на сиротину
Де ж тепер її шукати,
Коли з воза впала,
Коли мене зроду, звіку
Вона не кохала?
Може, хто найшов ту долю,
Що з воза упала,
А моя нещасна доля
Навіки пропала